Наша шана та вдячність
героям-захисникам
Гузенко Владислав Ігорович
02.06.2002-
18.03.2022
Він був звичайним хлопцем, чиє дитинство та підлітковий вік проходили в нашій школі. Разом зі своїми однокласниками щодня ходив до школи, був непосидючим і жвавим під час шкільних перерв і завжди заходив до класу усміхнений і позитивний. Здавалось, що попереду чекає щасливе життя: улюблена робота, любляча родина, але ….. Але жорстока реальність війни обірвала всі юнацькі мрії.
З 18 березня 2022 року зв’язок Владислава з рідними обірвався, обірвалось юне життя молодого захисника України.
А починалось все з дитинства і веселих шкільних років...
Дитинство та яскраві роки підліткового віку..... Все проминуло в одну мить , яка відтепер залишиться тільки спогадами в пам’яті всіх вдячних юному захиснику українських людей.
З початком війни Владислав був мобілізований до лав Збройних Сил України та проходив службу в учбовій частині Болграду. А потім був відправлений до Миколаєва. Вночі з 17 на 18 березня до казарми, в якій мирно спали солдати, прилетіла ворожа ракета. Довгий час про долю юнака нічого не було відомо. Рідні та близькі майже шість місяців розшукували Владислава, але впізнати серед всіх загиблих воїнів свого сина батьки не могли. Лише на початку липня вдалось підтвердити факт загибелі юного захисника України за допомогою ДНК-експертизи.
Церемонія відспівування пройшла 9 липня 2022 року у Свято-Покровському кафедральному соборі нашого міста. В останню путь Владислава прийшли проводжати рідні й близькі йому люди, міський голова Андрій Абрамченко, військовослужбовці, представники територіальної оборони, колишні однокласники, друзі, вчителі й небайдужі мешканці Ізмаїла. Поховали юнака на міському кладовищі поруч з іншими захисниками України, які поклали своє життя не лише за містян, а й людей всієї країни.
Пам’ятаємо, цінуємо, шануємо! Ніколи не дамо собі забути про захисників, які віддали своє життя за наше мирне існування, за нашу свободу й незалежність. Слава Україні! Слава й величезна вдячність всім героям України!
Стоян Олексій Миколайович
12.08.2000-01.10.2022
Стоян Олексій -навчався у школі з першого по дев'ятий клас. Його прагнення до соціальної справедливості було відомо всій школі. Ще з початкової ланки Олексій завжди вступався за тих, хто був слабшим і не міг за себе постояти. Жвавий, непосидючий, невисокого зросту хлоп'яга дуже рано зазнав втрату батьків і відчув турботу з боку рідної бабусі та старших сестер і брата (в родині п'ятеро дітей, Олексій -наймолодший).
Потім було навчання у професійно-технічному училищі, де юнак отримав спеціальність зварювальника і, звісно, власна родина. Гордістю Олексія стали його сини, яких він намагався виховувати на власному прикладі. Але коли пролунала звістка про війну, молодий татусь добровільно звернувся до військомату й став до лав Збройних Сил України.
Під Херсоном ворожий снаряд обірвав життя тридцятьох воїнів, серед яких був і Олексій. Трагічна звістка швидко долетіла до рідного міста юнака й зібрала на його похованні рідних, друзів, вчителів, однокласників й просто небайдужих людей, які із вдячністю прийшли вшанувати пам'ять загиблого героя.
Пам'ятаємо - перемагаємо! Нехай у душах всіх людей назавжди залишається вдячність всім героям, які загинули заради мирного неба над Україною!
Костюк
Олександр Павлович
09.02.1979-24.04.2003
Герой Ізраїлю
Загинув у боротьбі
з міжнародним тероризмом
У день 24 квітня 2003 року ніщо не передвіщало біди. На залізничній станції у Кфар-Саве було багатолюдно. Олександр досвідченим поглядом прикордонника оглядав пасажирів. І раптово його погляд зупинився на молодикові із типовою азіатською зовнішністю. Загородивши дорогу підозрілій особі, Олександр мав наміри перевірити його документи та сумку, адже він виконував свої функційні обов’язки охоронця станції. Страшний вибух пролунав одразу, але Олександр Костюк його вже не чув. Юнак загинув на місці. Власним тілом він накрив терориста-смертника, активіста терористичної організації ХАМАС, який хотів знищити якомога більше євреїв на невеличкій Ізраїльській залізничній станції.
Олександр Костюк закінчив навчання у нашому навчальному закладі у 1995 році, а у 1997 році переїхав до Ізраїлю та вступив на службу до спеціального прикордонного підрозділу. Після закінчення строкової служби юнак вступив до коледжу молодших інженерів при Тель-Авівському університеті й влаштувався охоронцем на роботу до залізничної станції у Кфар-Саве. На початку двохтисячних років в ізраїльських містах та містечках терористичні акти відбувалися дуже часто. Таким чином палестинські терористи намагались залякувати мирне ізраїльське населення. Не впустивши терориста-смертника на територію станції, Олександр Костюк попередив велику кількість жертв, які могли б бути зафіксовані після такого вибуху. Рахунок міг йти на десятки померлих та сотні поранених мирних мешканців.
Залізнична станція невеличкого ізраїльського містечка названа на честь героя, який пожертвував власним життям заради збереження життя багатьох мешканців. Світла пам'ять про героїчний вчинок молодого хлопця назавжди залишиться в наших серцях.
.jpg)
Степанов Геннадій Георгійович
14.08.1974-06.11.2023
Головний сержант другої стрілецької роти військової частини А7396,
молодший сержант Збройних Сил України
Загинув 6 листопада 2023 року в районі населеного пункту Козачі Лагері Херсонського району Херсонської області.
Народився Геннадій 14 серпня 1974 року в Ізмаїлі. Навчався в нашому закладі, а згодом закінчив Ізмаїльський державний педагогічний інститут та оволодів професією вчителя початкової школи. Переїхавши до міста Южне Одеської області, Геннадій присвятив себе будівельній сфері. Потім, коли йому виповнилось 36 років, він прийшов працювати до Палацу культури «Дружба», співробітники якого про його роботу відгукуються тільки позитивно. «Він дуже швидко став таким спеціалістом, що коли були великі концерти, де знаходилися по півтори тисячі людей, я був спокійний, коли чергував Гена. Бо знав, що він справиться з будь-якою ситуацією, яка станеться. Він зробить усе так, щоб люди не постраждали. Оця його працьовитість, совісність у всьому… Підходячи до його робочого місця, де він стояв, мені здавалося, що це людина зі «слоновими» ногами, так він міцно стояв на землі… Небагатослівний, з легкою посмішкою, з щирими чоловічими очима…», - це слова директора ПК «Дружба» Петра Кутинця, які почули всі присутні, хто прийшов попрощатися з героєм Южненської громади, біля пам’ятника Захисникам Вітчизни на площі Перемоги. Громада зібралася, щоб вшанувати пам'ять загиблого військовослужбовця хвилиною мовчання та провести в останню путь. На церемонію прийшли рідні, близькі, побратими Геннадія, мешканці громади, представники міської ради та виконавчого комітету.
А 24 листопада на Еспланаді Памʼяті волонтери штабу «Незламні» встановили нову трьохсторонню конструкцію з фотографіями трьох полеглих героїв, серед яких і світлина Геннадія.
Геннадій Степанов, як справжній герой, залишиться в серцях мешканців Южненської та Ізмаїльської громади й усієї країни. Низький уклін та вічна памʼять загиблому!
